.
Головна » 2015 » Листопад » 23 » МОЖНА ВСЬОГО ДОСЯГТИ ВЛАСНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ
09:34 МОЖНА ВСЬОГО ДОСЯГТИ ВЛАСНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ | |
Склалося так, що, вивчаючи історію нашого залізничного вокзалу, члени гуртка «Історичне краєзнавство» вирішили поговорити і з керівництвом станції. Зателефонували. Погодились прийняти і доповнити наші відомості своїми даними. Піднімаючись сходами адмінбудівлі станції, відчувалась справжня господарність, затишок і, повірте, любов до справи, яку роблять тутешні люди.  На другому поверсі нас зустрічав високий статний чоловік: ще зовсім молодий, але твердий у ході і впевнений у собі. Він вийшов нам назустріч , провів довгим коридором і запросив до просторого кабінету. Це був він, Анатолій Ружицький, у якому вже майже не можна було впізнати учня: хіба лише смуглий вид, чорняве волосся та пронизливо-розумний погляд виказували хлопця із радіомеханіків групи Івана Гнатовича та Марії Григорівни Гуменюків.  Ружицький Анатолій Вікторович Тепер з нами говорив чоловік, на плечах якого лежала величезна відповідальність - робота вузлової залізничної станції. І говорив він про неї з надзвичайним теплом, з любов’ю до справи, яку не просто виконував, а творив. Проте нас цікавили і життєві дороги Анатолія Вікторовича. Він розповів, що свого часу жили його батьки в Росії. Саме там Анатолій пішов до школи, де йому дуже повезло, бо в школі було багато гуртків технічної творчості, серед яких і гурток радіолюбителів. Заняття радіосправою було дуже до душі першокласникові Ружицькому. Не полишав він улюблену справу і тоді, коли сім’я переїхала в Шепетівку. Хлопець, навчаючись у ліцеї, відвідував заняття в станції юних техніків. Невдовзі довідався, що саме в нашому навчальному закладі можна продовжити навчання і серйозні заняття радіосправою. Закінчивши 9 класів ліцею, Анатолій вступив в СПТУ-20(таку назву мав тоді наш ліцей), обравши спеціальність радіомеханіка з ремонту та обслуговування радіотелевізійної апаратури. Багато цікавого було в училищі за три роки навчання, та з особливою теплотою Анатолій Вікторович згадує свого майстра виробничого навчання Івана Гнатовича Гуменюка, якому, як він каже, чотири хлопці з групи прямо не давали жити- все приходили після уроків та просили дати їм роботи з ремонту апаратури, щоб і майстрові допомогти, і самим більше навчитись. Іван Гнатович жодного разу не відмовив настирним юнакам та ще й радий був від їхньої допитливості. Незабутніми, сказав Анатолій, залишаться уроки Ольги Григорівни Маєвської, Тамари Семенівни Ваколюк, Наталії Михайлівни Кожухової. Після училища - служба в армії, а потім-робота на залізниці. Життя склалось так, що бажання і потреба співпали – Анатолій навчається і успішно закінчує Харківську академію залізничного транспорту. Працює черговим по парках, а невдовзі йому пропонують обійняти посаду заступника начальника станції. Хороша людина, вимогливий, ерудований, комунікабельний, невпинно працює над самовдосконаленням. Це перспективний керівник. Так Анатолія Ружицького характеризує начальник станції Олег Станіславович Головачук. Ми завершуємо розмову з Анатолієм Вікторовичем, а він все повторює єдину настанову нам, учням: «Можна всього досягти власними зусиллями, варто лише мати виважену і конкретну мету та по-справжньому любити свою роботу. Нехай ліцей вам, як і мені, стане цупким підмурівком для величної будови життя!»  Тарас Мурований - учень групи №104, член гуртка «Історичне краєзнавство» професійного ліцею | |
| Категорія: Виховна та позакласна робота | Переглядів: 611 | Додав: proflicey020 | |
