.
Каталог статей
| Головна » Статті » Історичне краєзнавство |
ВІДОМІ ЛЮДИ З ШЕПЕТІВЩИНИ
Та найбільшим багатством землі є люди! І які ж вони бувають самобутні:як перли, аметисти чи діаманти! Шепетівщина багата на людські самородки: нам є ким пишатись, кого ставити у приклад майбутнім поколінням. Члени гуртка «Історичне краєзнавство» продовжують роботу, розпочату Олександром Павловичем Цариком - шепетівським поетом, прозаїком, літературо- і краєзнавцем, фольклористом, членом Спілки журналістів України - по вивченню матеріалів про життя і діяльність відомих людей Шепетівщини. Людина з великої літери Найбільше бажання кожного українця - зупинити війну на Сході України, яка забирає життя її найкращих синів. Пройшло більше, як три роки з початку АТО. Три роки чекання миру, три роки болю і жалю/гри роки тривоги та надії, три роки пам'яті про тих, хто віддав найдорожче - своє життя за незалежність і територіальну цілісність України. Крок у безсмертя, наповнений мужністю та відвагою, зробили наші земляки, уродженці Шепетівки та Шепетівського району Ляшенко І.гор Вікторович, Мазунов Руслан Олександрович, Давидов Ярослав Олегович, Коваль Максим Олександрович, Гаврилюк Сергій Євгенович, Оврашко Сергій Миколайович, Драчук Валентин Вікторович, Кревогубець Ярослав Іванович, Молодика Андрій Миколайович, Балда Ігор Іванович, Лабунець Юрій Дмитрович, Кашлаков Василь Олегович, Скотенюк Руслан Дмитрович, Числюк Валерій Анатолійович, Тимошишин Олександр Андрійович, Біленький Андрій Михайлович, Циклаурі Ревазо Шотаєвич, Шевчук Володимир Віталійович. Перша страшна звістка прийшла в Шепетівку три роки тому 19 червня 2014 року - загинув підполковник Ляшенко Ігор Вікторович, командир першого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (посмертно присвоєно звання полковник). 2014 рік - це рік важких боїв, перших страшних втрат. 19 червня точився бій на лінії смт Ямпіль (Донецька обл..) - с.Закітне ( Луганська обл.) Старший лейтенант Петро Мотрук, учасник бою, згадує: « У Закітному бій був важким... Ми його виграли, через пару днів після того бою Гіркін (командир сепаратистів) написав в себе в соцсєтях, що працювали елітні війська. Ми зайняли одну з висот, до нас під'їхав зам комбата із хлопцями. Ми дізнались, що загинув комбат Ігор Вікторович Ляшенко. Я ніколи не бачив, щоб плакала така кількість чоловіків одночасно. Ми його поважали. Нас було 150 чоловіків, і усі шанували комбата, стоячи на горі...» Комбат Ляшенко вміло керував боєм, та БТР, на якому він їхав із групою розвідників, потрапляє на засідку терористів. Зав'язався бій, у якому загинуло 7 чоловік, серед них - наш земляк Це були перші втрати героїчної 24 механізованої бригади. У тому бою було знищено понад 300 бойовиків, захоплено БРДМ та вантажний автомобіль «Камаз» з установленим на борту ДШК, ПЗРК, гранатометом та стрілецькою зброєю російського виробництва «Він першим з бригади пішов на виконання бойового завдання, першим вступив у бій і першим з бригади взяв цей бій на себе. Такі люди, як він, не вмирають, вони стають легендою», -такі пророчі слова сказав про комбата полковник АШевченко. Пройшло 6 років з того чорного дня 19 червня, та біль втрати не вщухає. Ігор Вікторович живе у спогадах рідних, друзів, однополчан, документи, світлини, його особисті речі стали музейними реліквіями Ми вдячні мамі Любові Володимирівній за спогади дружини, сина, друзів, однополчан, які вона передала в музей Спогади - це та життєва ниточка пам'яті між поколіннями,яка ніколи не повинна обірватися .їх неможливо читати без хвилювання... Полковник Ковтун О.П: « .. .Це людина з великої літери, справжній надійний друг. Який прийде на допомогу, навіть, якщо не може допомогти - підтримає добрим словом, мудрою порадою... його життя обірвалось за нас, за Україну... Чому Господь забирає кращих?» Майор Скородумов С.Ю.: « У Яворові ми дружили сім'ями. Ігор був люблячим батьком, чоловіком Як командир був завжди справедливим, добропорядним, справжній офіцер, приклад для багатьох підлеглих, командир з великої літери...» Старший прапорщик Нечипоренко О.В.: « Людина з великої літери...ніколи не боявся говорити правду. Був добрим і строгим... з повагою ставився до солдатів. На війні комбат показав себе з найкращої сторони... з ним не страшно було йти в бій, він завжди був надійним, впевненим, сильним Постійно об'їжджав блокпости, розпитував солдатів про умови життя, підбадьорював їх Вибухи, постріли того першого бою неможливо забути, а ще - страшний біль втрати комбата і наших хлопців. Полковник Ляшенко І.В. заслуговує великих почестей та високого звання Героя України.» Сержант М. Бабій: «...Весною 2014 року ми вирушили з місця постійної дислокації для виконання завдань. Це був переломний момент в душі кожного з нас. З перших днів ми були твердо настроєні на різний розвиток подій, але сама думка, що ми під командуванням кращого командира не давала нам жодних хвилювань і вагань у наших діях. Складність обставин була дуже велика, та комбат знаходив час для бійців, цікавився їхнім здоров'ям , побутом, особистими питаннями. Він був для нас і командиром, і другом, і батьком. ... І сьогодні у стінах, і на території 24 ОМБр відчувається постійна присутність і підтримка полковника Ляшенка І.В.Він завжди з нами, для нас він живий, він в наших думках і в нашій пам'яті.» Радіотелефоніст Паршикова Катерина:« Комбат перший - так називали його в нашій 24-й Залізній Його позивний - «Беркут». ... Ігор Вікторович був лідером і вів за собою, був прикладом, як для колег офіцерів, так і для нас, підлеглих. З ним всі почували себе впевнено, його безстрашність передавалась іншим Не чоловік - кремінь... .намагався максимально всіх навчити бойовій справі, наче відчував, що скоро це пригодиться... як когось із бійців похвалить, то у хлопці крила виростали. Кожного вмів підбадьорити, надати впевненості в собі. І за кожного вболівав, як за свою дитину. Любив звертатись словом «штдатик», це коли бачив когось без настрою: « Ей, солдатик, чого носика повісив.» ...У комбата завжди був ясний і бадьорий погляд, тверда хода, гордо піднесена голова, широко розправлені плечі, справжній Беркут. Його здалеку було видно. І з ним нічого не було страшно. ..Наш батальйон був як один живий організм В бригаді, мабуть, не було дружнішого такого колективу. Наші хлопці з почуттям гордості називали його:« Наш комбатище» ...Він назавжди залишився в наших серцях та у вигляді беркута ширяє на шевронах 1-го батальйону, є оберегом для своїх бійців...» Старший солдат О.Атаманенко: « Комбат був справедливим, вимогливим, справжній офіцер, яким ми пишались... .згуртував нас усіх, ми були великою військовою сім'єю. ... він завжди буде нашим комбатом, героєм, учителем..» Психолог Ібатальйону Акімова О.В.: «Ігор Вікторович жив армією, служба була для нього всім...за характером - переможець. Він був і залишається великим авторитетом для хлопців. Командир з великої букви! Кращий з кращих, перший з перших!» Ігор Вікторович був найкращим офіцером у бригаді, ним завжди гордились батьки. З нього брав приклад менший брат Ярослав, який теж військовий, майор, учасник АТО. Ігор завжди мав міцний, надійний тил-хороша, дружна сім'я- дружина Олена, діти Ігор і Настя. Із спогадів дружини: «... Нас поєднувало велике кохання, взаєморозуміння. Я часто Ігорю повторювала, що він - найкращий, як син - для батьків, як батько - для дітей,як чоловік - для мене. Він був «батьком» для своїх підлеглих, його любили і поважали за справедливість, доброту, вміння підтримати, допомогти. «Такого комбата і офіцера бригада чекала 13 років,» - це думка одного з офіцерів.... Ми разом подолали багато труднощів, з таким чоловіком нам з дітками нічого не було страшно. Ми жили, як за кам'яною стіною, завжди відчували себе в безпеці. Дивлячись на наших діточок, ти завжди у мене перед очима І в серці...» Із спогадів сина Ігоря: «Мама мені завжди говорить, що я дуже схожий на тата А я дуже цього хочу і прикладаю зусилля, щоб стати таким, як тато. ... кожний свій вчинок, кожний крок я рівняю на тата, уявляю, як вчинив би він.. .Я дуже пишаюсь своїм татом і докладу максимум зусиль, щоб він пишався мною.» Тепер в Олени велика і відповідальна місія - виховати дітей Вона сильна жінка, спогади про Ігоря не дають їй права здаватись - навчається на психолога, пішла на контрактну службу , учасник АТО. Військова форма їй дуже пасує, тільки в очах - великий сум і біль. Радують діти: Настя успішно закінчила 3 клас, Ігор 10, у всьому їм допомагають бабуся і дідусь, які живуть у Шепетівці на провулку Ляшенка, 12-Аа недалеко вулиця названа іменем героя. За мирне майбутнє дітей у вільній, незалежній державі віддали своє життя герої АТО на Сході України Кожний з нас повинен пам'ятати їхні імена і цінувати їхній подвиг. «Кіборг» Василь Кашлаков народився у Шепетівці Для шепетівчан це маловідоме ім'я героя, який загинув у зоні АТО, Ми не проводжали його в останню путь. Лейтенанта Василя Олеговича Кашлакова, командира взводу 93-ї бригади поховали у селі Пеньках Старокостянтинівського району. Такою була воля його мами. Життєва дорога Василя Кашлакова тіснр пов'язана з нашим містом. Тут він народився 28 жовтня 1987 року, тут минуло його дитинство. Ходив у садочок «Дюймовочка», навчався у НВК № 1. Його пам'ятають надзвичайно розумним, допитливим хлопчиком, який дуже любив машинки, іграшкові пістолети, автомати. Його улюблений мультик: — «Ну, постривай!». Можливо, тому у військовому житті узяв позивний «Вовк». Завжди був оточений увагою та любов'ю батьків, дідуся Анатолія Васильовича і бабусі Клавдії Іванівни, які мешкали у Шепетівці. А у селі Пеньках, куди вони з мамою переїхали у 1996 році, поруч були бабуся Раїса Василівна та дідусь Петро Степанович. Для мами синочок був єдиною втіхою, у його виховання вона вкладала всю душу і серце. Зростав Вася (а його лише так звуть у родині) світлою, доброю людиною, із загостреним почуттям справедливості, чесності. Він ніколи не був багатослівним, та думка його працювала завжди на позитивні вчинки, дії. Про це говорять вчителі Пеньківської ЗОЩ І-Ш ступенів, яку він закінчив 2005 року, на цьому наголошують у спогадах рідні та близькі. Військова справа завжди цікавила Василя, адже його героїчні прадіди Василь Павлович Кашлаков та Василь Михайлович Прокопчук пройшли горнило Другої світової війни. Вони були для нього взірцем, проте умовляння мами отримати мирну професію на Василя таки вплинули. Після закінчення школи юнак поступив до Хмельницького національного університету на економічний факультет, спеціальність — «облік та аудит». Добре навчався. Одночасно у 2009 році студент поступив на кафедру військової підготовки при Національній академії Державної прикордонної служби України, : Ось витяг із службової військової характерис- тики: «Має добрі знання, відмінні організаторські здібності, оволодів достатніми командними і методичними навичками. Може командувати механізованим взводом. Техніку, озброєння механізб-ваних підрозділів вивчив добре, може експлуатувати». Ці знання дуже швидко знадобилися Василеві. Адже у цивільному житті він затримався не довго, хоча й працював менеджером у ТОВ «Мрія» у селі Пеньках. Прагнення стати військовим таки перемогло. У 2012 році через Шепетівський військкомат, де він перебував на військовому обліку, йде на контрактну службу у Збройні Сиди України. По чинається його військове життя, сповнене три вог, випробувань. Молодший лейтенант служить у м. Василькові, у підрозділі Протиповітряної оборони. Невдовзі йому присвоїли звання лейте нанта (парадна форма лейтенанта тепер збе рігається в музеї, як священна реліквія). Події на Сході України різко змінили життя Василя Кашлакова. Він пише рапорт із проханням перевести його на службу у героїчну 93-ю бригаду, штаб якої розташовувався у смт. Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області. Це та бригада, яка вела бої за Мар'ї'нку, Широкіне, Піски, пройшла Іловайський котел. Окрема героїчна епопея її бійців - оборона Донецького аеропорту, за це їх прозвали «кібор-гами». З 15 січня 2015 року лейтенант Василь Кашг лаков у зоні АТО. Він командує взводом, який тримає позиції у районі селища Піски. Його люблять і поважають бійці за чесність, справедливість, відвертість. Лейтенант постійно дбав про безпеку солдатів, перевіряв спорядження — якість особистої зброї, наявність боєкомплектів, слідкував, аби бійці одягали каски, бронежилета. Переживав за життя кожного, адже бої тривали постійно. Українські військові тримали оборону західної частини летовища, метеостанції, а також довколишніх населених пунктів. Жодного «живого» місця на тій землі не було, усе посічене осколками мін і снарядів. Смертельна небезпека чатувала на кожному кроці. Наприкінці лютого Василь Кашлаков підірвався на розтяжці, отримав важке поранення ноги. Три тижні лікувався у госпіталі. Навіть у цей складний для нього час він хвилювався за маму, за рідних, телефонував і повторював: «У мене все добре». Мамі радив слухати пісню С.Ва-карчука «Все буде добре». А коли приїхав у відпустку на 10 днів у червні, обережно зізнався рідним: «Я вже трохи воюю...». У відповідь на умовляння залишити військову службу від офіцера чули: «Хто, як не я?». І саме він у святковий день, 24 серпня, з побратимами вирушив виконувати бойове завдання, їхній автомобіль підірвався на протитанковій міні. Ця трагедія трапилася у районі села Невельське Ясинуватського району Донецької області. Очима Василя Кашлакова дивиться на світ його трирічний син Ваня. За його світле дитинство, за мирне життя загинув герой. Він у наших серцях назавжди. 21 січня 2015 року загинув Молодика Андрій Миколайович, молодший сержант, старший навідник першої протитанкової артилерійської батареї 26-ї окремої артилерійської бригади, уродженець с. Велика Медведівка. Із спогадів однополчанина капітана Олексія Семиженка: - У нас в дивізіоні було багато справжніх героїв, молодший сержант Андрій Молодика був старшим навідником в протитанковій артилерійській батареї. В сторону села Червоний Партизан проривався противник на контрольовану українськими військами територію. Першого дня вони почали з артилерії і підігнали танк і БМП, щоб висадити десант і захопити наш блокпост. Під час обстрілу артилерією майже всі сховалися. Лише Андрій підійшов до гармати, підбив БМП, розігнав піхоту та не підпустив танк до блокпоста. Потім пересів на кулемет і почав знищувати піхоту. Але ворожа куля його не минула і влучила у голову. Він сам зупинив захоплення блокпосту і врятував життя близько тридцяти бійців. Презентація Історико-біографічний нарис "Герой Небесної Сотні" Презентація Історичний екскурс "Відроджені імена" | |
| Переглядів: 818 | Рейтинг: 1.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |
