.
Каталог статей
| Головна » Статті » Історичне краєзнавство |
ВІДЛУННЯ АТО: ГЕРОЙ УКРАЇНСЬКОГО НЕБА
Бортовий технік майор Руслан Мазунов зробив крок у вічне безсмертя 24 червня 2014 року – «.. близько 17.00 ракетою переносно-зенітного комплексу було збито вертоліт Мі – 8МТ 16 бригади армійської авіації Сухопутних військ ЗС України, що виконував політ на армійський блокпост біля гори Карачун .Вертоліт був уражений відразу після зльоту, вибухнув у повітрі і впав палаючий на землю. Екіпаж з трьох осіб і 6 пасажирів, які були на борту, загинули. Склад екіпажу: командир вертольота – підполковник Андрій Бєлкін, льотчик – штурман – капітан Дмитро Шингур, бортовий технік - майор Руслан Мазунов. Також загинули солдат Олексій Волоха та старший солдат Олександр Кондаков. Ще четверо загиблих – співробітники СБУ.» ( Із листа командування частини). Всі члени екіпажу нагороджені орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Екіпаж Бєлкіна був одним із найкращих у бригаді, вони завжди працювали злагоджено і професійно. І на цей раз поставлене завдання було виконано успішно… Мужність та відвага небесних соколів – приклад для наслідування, життя кожного – сторінка для вивчення, дослідження. Мазунов Руслан народився 26 січня 1979 року в мальовничому селі Михайлючка Шепетівського району. Мама називала його лагідно Русланчиком, синочком, так його називали і в молодших класах Михайлюцької середньої школи, в якій він навчався в 1985-1996рр. Перша вчителька Валентина Сергіївна Ниник згадує: « Руслан добре навчався, мав гарну поведінку, був дуже добрим,. вразливим. У нього було багато друзів, завжди вмів підтримати, допомогти однокласникам. Любив уроки фізкультури, математики..» «…з початкових класів Руслан виявляв до мене дитячу симпатію. Ми сиділи до 7 класу за однією партою. Він дарував мені на 8 березня, День народження цікаві подарунки – найбільше запам’яталась лялька з косичками, яку я довго зберігала…Він був надійним другом. Мріяв стати льотчиком .Постійно складав паперові літаки, майстрував з паст, ручок ракети.. Ніколи не забував однокласників. Весело відсвяткували 15- річчя закінчення школи…» - згадує однокласниця Ганна Козійчук.  Мазунов Р.О. «Наш Руслан був завжди мрійником, де б ми не були, говорив, що буде літати, пролітатиме над селом і всім передаватиме привіт. Завжди усміхнений, привітний, добрий, щирий, готовий допомогти…»- із спогадів однокласниці Вікторії Багінської. Хвилюючі спогади класного керівника Захарця Володимира Петровича – «Руслан був особистістю… дуже поміркований завжди стриманий, ініціативний, винахідливий. У нього був сильний характер - стальний стержень, сила волі. Він багато працював над собою, додатково займався математикою, фізикою, фізичною підготовкою. …він умів любити людей. В школі та поза школою в нього було дуже багато друзів. Руслан був незвично чутливим – проймався всім, що чув чи читав, вмів співпереживати і втішити. Особливою рисою його характеру була жертовність і прагнення захищати людей. На жаль, так і сталося, що заради нашого мирного життя він віддав своє, як воїн захисник-миротворець.» Мама Надія Іванівна передала спогади вчителів, однокласників до музею: «Що я можу додати до гарних слів його друзів, вчителів? Все вірно, а для мене він найкращий син, добрий, уважний. Таким житиме в моїй душі. Вертольоти його побратимів пролітають над селом – мені здається, що то Руслан. Я вірю, що він повернеться…» Мрія літати визначила програму його життя, стала своєрідним життєвим дороговказом. До неї він йшов вперто, наполегливо, в нього була віра в свої сили. Після закінчення школи Мазунов Руслан поступає у Васильківське авіаційне училище. Навчався чотири роки. Було нелегко долати навантаження курсантського життя. Перші наряди, освоєння стрілецької зброї, навчання на полігонах, перший стрибок з парашутом, а головне – досконале вивчення технічного оснащення авіаційної техніки. Процес навчання був дуже насичений, Руслан вмів долати труднощі, ніколи не скаржився. Після закінчення училища отримав професію бортового авіаційного техніка і був направлений на службу у м. Броди Львівської обл., де дислокувалась одна з найкращих частин армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ( 1981р. – 119 окремий бойовий вертолітний полк, 1994р. – полк перейменовано в 3 бригаду армійської авіації, грудень 2012р.переформовано полк в 16-у окрему бригаду армійської авіації). Офіцер за покликом душі Мазунов Руслан завжди прагнув високоморальних стосунків в офіцерському середовищі, був дисциплінованим, відповідальним, швидко набув великого досвіду по експлуатації вертольотів. Як кращий спеціаліст, Мазунов брав участь у миротворчих Місіях ООН в Ліберії у складі українського військового контингенту у 2005, 2007, 2009 роках. Світлі мирні події в житті Руслана - це приїзди до рідних у відпустку в Михайлючку в рідне село, зустріч із друзями дитинства, однокласниками, одруження з коханою дівчиною Ганною у 2004 році, народження синів Михайла у 2005 році, Захара у 2009 році. Він був хорошим сім’янином, опорою та надійним другом для дружини. У сім`ї панувала взаємоповага та взаєморозуміння. Сини хотіли бути схожими у всьому на тата – він їм присвячував весь свій вільний час. Часто подорожували в Карпати, Львів, на море… У 2011 році Руслан вийшов на пенсію за вислугою років. Йому було лише 32 роки, військове звання – майор. За військову службу мав нагороди: медаль « 15 років ЗСУ», медаль « За сумлінну службу» III ступеня, пам’ятний нагрудний знак « Воїн – миротворець», медаль ООН « UNMIL”. Мазунов переходить у цивільну авіацію - працює у м. Ніжині бортовим авіаційним техніком авіаційної ескадрильї Спеціального авіаційного загону оперативно - рятувальної служби цивільного захисту ДСНС ( Державної служби надзвичайних ситуацій) України. 21 березня 2014року його було звільнено з роботи у зв’язку з призивом на військову службу. Досвідченого офіцера у квітні 2014 року відправляють у зону АТО. Руслан обіцяв рідним повернутись живим… Мить його життя обірвалась на високому злеті.. Поховали героя у Бродах. У Бродах відкрито Алею Слави, присвячену загиблим льотчикам. У Шепетівці його іменем названо вулицю. Меморіальну дошку Руслану Мазунову відкрито на Михайлюцькій школі. Він житиме в наших серцях назавжди. Дацишин Дмитро - член гуртка «Історичне краєзнавство» (Центр ветеранів війни); Керівництво дослідницькою роботою здійснено науковим співробітником музею пропаганди Юхимович Л.Д. | |
| Переглядів: 222 | Рейтинг: 1.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |
